11.02.2010 Частина польських євреїв із задоволенням сприйняла прихід військ СРСР на східні території Польщі. Але симпатія до комунізму була не головною причиною цього
Тези професора Кшиштофа Ясєвіча [Krzysztof Jasiewicz, Recepta na prawdziwy antysemityzm ("Рецепт для справжнього антисемітизму"), 30-31.01. 2010] в останньому номері "Plus Minus" [додаток до Rz], вимагають коментаря. Мушу визнати: він здивував мене. Ясєвіч – автор чудової книжки "Перші після диявола" [Pierwsi po diable, 2001], у якій він переконливо довів, що колабораціонізм євреїв із Радянським Союзом на східних теренах Польщі 1939-1941 років був маргінальним явищем.
Також він автор статті для мого періодичного видання Polin. Назва тексту говорить сама за себе: "Перша радянська окупація 1939-1941 рр. як польське алібі для байдужості щодо Голокосту". Цей текст незвично критичний до поляків – я сам написав би його набагато м’якше – його мали опублікувати в останньому номері мого видання. Проте Ясєвіч категорично заборонив. Тепер розумію, чому.
Хоча на поверхні не з’явилося жодних нових джерел, Ясєвіч змінив свої погляди на 180 градусів. В інтерв’ю Rz, а також – з того, що я знаю – у своїй найновішій книжці "Радянська реальність 1939-1941 рр. у свідченнях польських євреїв" він пропагує власне зворотну тезу. Намагається довести, що колабораціонізм євреїв з комуністами був масштабним.
Дійсно, частина польських євреїв радо сприйняла прихід СРСР на східні землі Польщі. Ніхто при здоровому глузді не заперечує цього. Засуджуючи цих людей, Ясєвіч, здається, не помічає причин цього явища. А вони були надзвичайно складними. Частина євреїв дійсно могла симпатизувати комуністичній ідеології, але, без сумніву, не це було головною мотивацією поведінки цієї спільноти.
Слід пам’ятати, що після розпаду польської держави альтернативою до СРСР була Німеччина. А отже, значно небезпечніше рішення для євреїв. Окрім того, члени цієї громади мали великий жаль на Польщу через ставлення, якого вони зазнали у другій половині 1930-х. Перед війною майже всі значні партії ІІ Республіки вирішили, що євреїв треба зробити громадянами другої категорії, а "єврейську проблему" розв’язати шляхом масової еміграції. Це не могло не вплинути на їхнє ставлення до Польщі.
Погляньмо зараз на східні території Польщі. Це були терени, що 120 років належали Росії й Австрії. Для багатьох євреїв незалежна Польща, що існувала заледве 20 років і була настільки цінною для поляків, виявилася лише епізодом. Коли ІІ Республіка впала, прагнення обох народів почали радикально відрізнятися. Поляки працювали задля відновлення своєї країни в межах 1939 року, євреї вирішили, що слід порозумітися з новою владою.
Утім, так само міркували представники інших національних меншин – білоруси й українці. І навіть багато поляків. Не можна зараз витягати, як робить Ясєвіч, позицію євреїв із цього контексту і доводити, що то була винятково зрадлива спільнота.
Стратегія комуністів
Ясєвіч у своїх міркуваннях посилається на польські свідчення. Проте вони перебільшують розмір підтримки, яку надавали євреї комуністам. Це було спричинено хоч би тим, що поляки, власне кажучи, уперше зіштовхнулися із ситуацією, коли євреї опинилися в апараті влади. Звідси враження, що євреї масово співпрацювали з більшовиками.Євреї дуже швидко позбулися всіх ілюзій щодо "радянського раю". І це було дуже болісне розчарування. Сам Ясєвіч пише, що частина з них стала жертвою радянських репресій. Євреї становили одну четверту вивезених під час великих депортацій зі східних територій.
Польський історик доводить, що взаємодія частини євреїв з комуністами стала причиною погромів, до яких дійшло 1941 року після приходу німців. У Польщі найвідоміший погром у Єдвабному, але такі події були й на інших територіях, які перед тим окупував СРСР. У Литві, в Румунії чи на теренах, які населяли українці.
Питання одне – наскільки євреї, які стали жертвою цих погромів, дійсно співпрацювали з комуністами, а наскільки це був міф, що став приводом убивств. У 1930-х роках на всіх цих територіях процвітали місцеві націоналізми, скрізь німці заохочували "зрівняти рахунок з євреями". Візьміть Єдвабне – територію з дуже сильним впливом ендеків [національних демократів – Z]. Напевно, люди, які брали участь у цьому погромі, ототожнювали євреїв з комунізмом, але варто пам’ятати, що комуністи знищили польську підпільну організацію, що діяла на цій території, завдяки не єврейському донощикові, а польському.
Ясєвіч, здається, не помічає факту, що радянська система від свого початку спиралася на найгірші людські властивості, грала на людських слабостях і найнижчих інстинктах. На бажанні розбагатіти коштом інших, скористатися нещастям сусідів чи зрівняти давній рахунок. Власне це, а не якісь прорадянські нахили євреїв, були причиною масових доносів на східних територіях. Інститут доносу був тим, що комуністи підтримували від початку, чимось, на що спиралася і завдяки чому могла зберегтися протягом стількох років комуністична система. Припиніть говорити про поляків і євреїв і почніть говорити про людей. Євреї були лише людьми, вони мали такі самі слабкості, як інші, спокушалися на те саме.
Жидокомуна – це міф
В інтерв’ю Ясєвіча викликає заперечення його напад на так званих єврейських істориків. До речі, перепало й мені: за те, що колись – до речі, також у розмові з Rz – сказав, що поняття жидокомуни – це антисемітський стереотип. Ясєвіч доводить, що це "не взято з повітря", і вказує, який відсоток євреїв працював у НКВС протягом 1930-х.Це повне нерозуміння поняття жидокомуни. Тут не йдеться про приписування євреїв до радянського апарату терору. Ніхто не заперечує, що в 1930-х роках їх там було дуже багато на чолі з Ґенріхом Яґодою і Ніколаєм Єжовим. Утім, жидокомуна – це щось зовсім інше. Це переконання, що всі євреї відповідальні за злочини комунізму, що радянський режим реалізовував інтереси світового єврейства.
Це, власне, антисемітський нонсенс. Більшість євреїв не були більшовиками, а більшість більшовиків не були євреями. Євреї, які працювали в НКВС у 1930-х роках, не створювали там жодної конспірації, не замишляли єврейської змови. Були просто комуністами, а їх етнічне коріння не мало якогось особливого значення.
Посилаючись на Нормана Дейвіса, Ясєвіч описує зустріч британських істориків єврейського походження з ізраїльським дослідником Голокосту Єгудою Бауером у 1970-х роках у Лондоні. Він стверджує, що тоді було влаштовано інструктаж, як слід писати про війну. Згідно із цим інструктажем, євреї повинні завжди виступати жертвами, а поляки – пасивними спостерігачами або колабораціоністами.
Я брав участь у цій зустрічі, це я взяв на неї Дейвіса, і, мабуть, сталося непорозуміння. Це була звичайна лекція, після якої дослідники дискутували. Багато істориків у залі не погоджувалися з таким розумінням справи. Усупереч тому, що стверджує Ясєвіч, історики з єврейськими коренями мають дуже різні погляди. Думка, що вони пройшли через якусь індоктринацію і пишуть згідно з нав’язаним згори зразком – це цілковита нісенітниця.
У цьому контексті Ясєвіч пише про професорку Нехаму Тек, авторку відомої книжки "Опір", за якою було створено голлівудський фільм під такою самою назвою. По-перше, Тек не "канадська вчена-історик", а американська. По-друге, хіба особа, яка написала працю "Коли світло пронизало темряву: християни, які рятують євреїв в окупованій Польщі", може бути представником антипольської єврейської пропаганди?
Теорія змови
Тривожить теза Ясєвіча, що історики з єврейськими коренями не є американськими, англійськими чи польськими, а завжди у глибині душі залишаються євреями. Це класична теорія змови. Чи був поляком Збіґнєв Бжезінскі, працюючи в адміністрації президента Джиммі Картера? Звісно, що ні. Був американцем польського походження. Так само є з істориками.Багато дослідників історії з єврейськими коренями скептично ставляться до євреїв і позицій, які вони займали в історії. Я запевняю, що євреї не тільки прославляють представників власного народу. Те саме відбувається в Польщі, де є дуже критичні до власного народу історики, а є й ті, хто описує історію з націоналістичних позицій.
Дуже засмучує мене те, що представники обох цих груп, власне кажучи, не розмовляють між собою. Як наслідок, їхні погляди не перетинаються. Від цього втрачає наука. Мені це нагадує поділи комуністичних часів, коли люди в Польщі думали, кому можна, а кому не можна подати руку. Ізоляція у своїх середовищах цілком безплідна.
Повертаючись до Ясєвіча: він стверджує, що євреї намагаються закрити рота іншим історикам за допомогою страшилки антисемітизму. Це несправедливе звинувачення. Особисто я намагаюся уникати терміна "антисемітизм". Він проблематичний і неточний. Є різноманітні форми неприязні до євреїв: релігійна, культурна, політична чи економічна. Не можна все це вкидати до одного мішка.
Слід, проте, пам’ятати, що світ після Голокосту дуже змінився і сьогодні просто не випадає казати певні речі. Візьміть хоча б письменника Ярослава Івашкевіча – не можна підозрювати його в антисемітизмі. Він дружив з Мєчиславом Ґридзевським [теж письменник – Z], до якого звертався жартівливо: "ти, жидку" чи "ти, жидуню" [йдеться про дружбу 1930-х рр. – Z]. Звісно, він не мав нічого поганого на думці, але сьогодні ніхто не звертався б так ні до кого.
Тут не йдеться про утискання наукової свободи чи вільного обміну думками. Просто після жахливої трагедії, яка спіткала євреїв, після того, до чого призвів антисемітизм, євреї вважають, що треба говорити і писати про певні справи вкрай обережно. Як на мене, це зрозуміла вимога.
Автор: Ентоні Полонскі [Antony Polonsky] – один з найвидатніших знавців історії польських євреїв у світі. Співзасновник Інституту польсько-єврейських досліджень в Оксфордському університеті, а також Американського товариства польсько-єврейських досліджень. Член редакційної колегії періодичного видання Polin, найважливішого англомовного наукового видання, присвяченого історії польських євреїв. Автор багатьох книжок і статей. Тепер викладає в Університеті Луїса Брандейса
Назва оригіналу: Nie ma straszaka antysemityzmu
Джерело: Rzeczpospolita, 06.02.2010
Зреферував: Омелян Радимський
Джерело: Західна аналітична група
