Як відомо, ще восени у відповідь на заяву Соілє Лаутсі, італійської громадянки фінського походження, що вимагала усунути всі хрести на стінах школи, котру відвідували її діти, Європейський суд з прав людини виніс вирок на її користь. Справа відразу викликала неабиякий резонанс, адже – хоч і йдеться наразі про одну школу – дане рішення може створити прецедент для інших подібних випадків в усіх країнах, що належать до Ради Європи (саме її органом є цей суд). Отже, і дотепер вирок про хрести не забувається багатьма зацікавленими у цій справи особами з обох боків. А передусім, йдеться, звісно, про політиків. В Польщі після цього була, зокрема, мова про повернення хреста в якості елемента державного гербу, а вже у грудні Сейм переважною більшістю голосів прийняв постанову на захист хрестів, звертаючись також і до своїх колег в інших країнах Європи. Отже, про що саме йдеться у рішенні суду, як його сприймати, але також як слід сприймати наслідки цього вироку в Польщі, розмовляємо з професором Збіґнєвом Міколейком, керівником Закладу дослідження релігії Інституту філософії та соціології Польської академії наук.
Пане професоре, як Ви сприймаєте цей вирок?
Збіґнєв Міколейко: Вирок, як його розумію, має дуже вузьку сферу застосування, він дуже партикулярний у різноманітних значеннях цього слова. Адже він передусім – у першому своєму вимірі – стосується однієї італійської школи. По-друге, якщо його ретельно проаналізувати, він говорить про чітко визначену ситуацію, коли наявність хреста обов’язкова. І ця обов’язковість стикається з почуттям віри або невіри того, хто не визнає хреста. Є і третій вимір, такий, я сказав би, загальноіталійський. А саме, справа ще стосується угоди між Ватиканом і Муссоліні. Той останній, який аж ніяк не був християнином, намагався забезпечити собі підтримку Церкви заради зміцнення своєї політичної влади і тому згодився на певні практики, пов’язані з вішанням хрестів у школах та державних установах. А, отже – і тут переходжу до того, про що йдеться у Вашому питанні – не слід універсалізувати вироку Європейського суду. Тим більше, що в ньому також говориться, що на це рішення можна посилатись лише тоді, коли буде вичерпано всі локальні адміністративні та судові засоби. І, зрештою, це рішення не остаточне. Тому, я не розумію тих, хто з огляду на цей вердикт, вирушив в такий собі хрестовий похід.
Так, як це, зокрема, сталось у Польщі?
Збіґнєв Міколейко: Ну, політики відкрили тут чудове підґрунтя, знайшли собі у хресті такий собі наркотик. Можуть, грубо кажучи, таким чином сильно розбурхати різноманітні суспільні настрої в розрахунку на те, що зростуть їхні показники підтримки на найближчих виборах.
Грають на якомусь страху? Адже супротивники цього страсбурзького вироку вважають, що він є проявом певної універсальної тенденції, що веде попросту до переслідування християнства…
Збіґнєв Міколейко: Вони говорять про універсальну тенденцію; говорять також, успішно звертаючись до теорій змови та пробуджуючи страх, що згнила атеїстична цивілізація Європейського Союзу намагається спаплюжити найсвятіші символи. Парадоксально, однак, що говорячи про символи, ці політики самі не розуміють хреста як символу. І це неймовірна річ. Вони сприймають хрест як знак. А знак не відсилає до тих глибоких, укритих, складних та неоднозначних змістів, пов’язаних хоч би з любов’ю, яка рятує. Знак може бути знаком чого завгодно: культурної традиції, що дуже часто згадується, національної ідентичності… Так, на приклад, польські політики цілковито не розуміючи цитують чотиривірш Міцкевича: "Тільки під хрестом, / Тільки під цим знаком, / Польща є Польщею, / А поляк поляком".
Збіґнєв Міколейко: Вважаю, тут немає жодного універсалістського виміру. Більше того, правова ситуація різноманітних країн, якщо йдеться про хрест, дуже різниться. Того, що відбувається в Іспанії, Австрії, Греції чи німецькій Баварії, Італії та Польщі не можна порівнювати. Кожного разу це цілковито інша правова дійсність. В Польщі, зрештою – і слід про це згадати – все це відбувається поза правовою дійсністю, із порушенням – на мою думку – 2 пункту 25 статті Конституції Республіки Польща. Там говориться про те, що держава однаково віддалена від усіх релігій, тобто, це нейтральний суб’єкт в релігійних справах. А отже, за цієї нагоди знищується також і сам суб’єкт держави, її юридична суверенність. Адже приймається, що світогляд мій та моєї релігійної групи надає мені право вішати хрести на стінах. Це роблять чиновники найвищого рангу, котрі виявляються не стражами конституції, але тими, хто її нівечить.
Чи хрест є тільки і виключно релігійним символом? Може, це також і в інших контекстах символ людськості і людяності, скажімо?
Збіґнєв Міколейко: Так, і тому я, зокрема, в статті "Хрест і Царство" протестував. Адже навіть для мене, для людини, котра самовизначається як, скажімо, агностик, хрест є символом якоїсь найвищої самопосвяти, самопожертви людини в ім’я найвищих вартостей. Таких як гідність, істина, любов до іншої людини тощо. А отже, я б не хотів, щоб політики паплюжили хрест, використовували його заради підняття своїх рейтингів, але теж і заради страху. Адже, перш, ніж з’являється політичний інтерес, маємо справу ще з іншим його знаряддям, такою проміжною ланкою – це страх перед якоюсь змовою проти нашої ідентичності. Тож, не згоджуюсь на такий підхід до хреста. Зрештою, від самого висіння або невисіння хреста на стіні немає ніякої переваги ані для моральності, ані для віри, ані для чесного чи також нечесного життя. Хрест у теперішній світській культурі перестав до будь-чого зобов’язувати. Більше того, всюдисущість і масовість його знецінює.
Антон Марчинський, Polskie Radio
