- Як реагувати на мову ворожнечі в національних ЗМІ
- Моніторинг мови ворожнечі
- Організації, що підбурюють до расової дискримінації
Мова ворожнечі (англ. "hate speech") в широкому розумінні – це будь-яке самовираження з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у правах. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їх належності до тієї або іншої групи. Отже, мова ворожнечі передбачає висновок про «природу» особи на підставі квазінаукових розумувань про об'єктивну «природу» цивілізацій, культур, рас, етносів та інших груп (іноземці в цілому, мігранти в цілому, біженці в цілому).
Мова ворожнечі може бути продуктом як консервативного, так і революційно-утопічного світогляду. Мова ворожнечі може бути маніфестацією просто ксенофобії або ж авторитаризму чи садизму загалом.
Мова ворожнечі може бути елементом наукової картини світу, істиною підручників, уявленням здорового глузду (анкети етнографічного опитування, поради політтехнолога).
Мова ворожнечі може бути елементом національного чи міжнародного законодавства та інших норм будь-якого рівня (внутрішні інструкції правоохоронців, розпорядження ректорів університетів, правила відвідування в лікарні).
Мова ворожнечі може бути конкретизована в термінах рас, народів, біологічної спорідненості та каст; країни походження або наявності громадянства; релігій та переконань; мов, культур і цивілізацій; стану здоров’я, віку, статі та гендерної ідентичності; сексуальної орієнтації; соціального становища, професії і способів заробітку; інтелекту, темпераменту, особливостей поведінки, зовнішнього вигляду та смаків.
Мова ворожнечі буває прямою та непрямою.
Пряма мова ворожнечі відкрито називає об’єкт ненависті.
Непряма мова ворожнечі підносить одну групу над рештою людства, заперечує індивідуальні права й обстоює колективні, або виражає нерівність та нездоланні ментальні відмінності між групами людей під виглядом історичної чи культурологічної інформації.
Мова ворожнечі буває публічною та приватною.
Публічна мова ворожнечі виходить від так званих публічних осіб: посадових та службових осіб органів влади, політиків тощо. Публічною є і мова ворожнечі, вміщена у нормативних актах, передана чи надрукована за допомогою засобів масової інформації, вміщена у рекламі тощо.
До публічних осіб вимоги щодо недопущення мови ворожнечі є підвищеними. Наприклад, вимога кодексів журналістської етики полягає у відповідальному викладі матеріалу. Мається на увазі недопущення нейтрального або прихильного подання незаконної мови ворожнечі у цитатах.
Мова ворожнечі буває криміналізованою та некриміналізованою.
Криміналізована мова ворожнечі утворює склад злочину, відповідальність за який передбачена законодавством відповідної держави.
Криміналізована мова ворожнечі може являти собою мову-діяння (погроза, заклик, підбурювання, схвалення, наклеп, образа, стигматизація, розголошення, заперечення фактів злочину проти людства, пропаганда винятковості) і виступати основним елементом складу злочину. Можлива також мова-обставина злочину. Нею може бути мотив (експресивне обґрунтування злочину), або ж загальний поведінковий фон злочину (ворожнеча або розбрат), або попередня змова (план злочину).
Мова ворожнечі може містити заклик до насильства, образу, наклеп, заперечення історичних злочинів проти людства, дискримінацію, стигматизацію тощо.
Так, Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації забороняє такі види мови ворожнечі:
- підбурювання до дискримінації чи актів дискримінації, зокрема, актів насильства, спрямованих проти будь-якої раси чи групи осіб іншого кольору шкіри або етнічного походження,
- поширення теорій переваги, основаної на расовій відмінності,
- поширення ідей, основаних на расовій перевазі або ненависті,
- пропаганда ідей або теорій переваги однієї раси чи групи осіб певного кольору шкіри або етнічного походження,
- виправдання расової дискримінації та расової ненависті,
- заохочення до расової дискримінації та расової ненависті.
Мова ворожнечі є культурною константою, а об’єкт ненависті, навпаки, є змінною.
Альтернативою мови ворожнечі є мова прав людини.
Свобода слова перебуває під захистом пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: «Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. <...>».
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Хендисайд проти Сполученого Королівства» так роз'яснює це положення Конвенції: « Свобода слова являє собою одну з підвалин демократичного суспільства, одну з основних умов його розвитку та самовдосконалення кожної особистості. <...> вона [стаття 10] стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані законним шляхом або які можна вважати не образливими чи незначними, а і тих, які ображають чи викликають обурення. Такими є вимоги терплячості, плюралізму і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».
Проте, окремі види мови ворожнечі виведені з-під цього захисту пунктом 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: «Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві».
Обмеження, які використовує національна влада, підлягають так званому трьохелементному тесту на відповідність Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод:
- Таке обмеження має бути передбачено правовими положеннями. При цьому, відповідні норми не можуть бути створені спеціально для даного конкретного обмеження, вони мають бути такими, що існували до того.
- Таке обмеження має бути спрямоване на охорону благ, перелічених у вичерпному переліку, вміщеному у пункті 2 статті 10 Конвенції: національна безпека, територіальна цілісність, громадяська безпека, охорона порядку, запобігання злочинам, охорона здоров'я, охорона моралі, захист репутації або прав інших осіб, розголошення конфіденційної інформації , підтримання авторитету і безсторонності суду.
- Таке обмеження має бути необхідне в демократичному суспільстві.
«Необхідність у демократичному суспільстві» Європейський суд з прав людини також розглядає у двох аспектах.
По-перше, Суд визначає, чи законною була мета обмеження свободи вираження поглядів (згаданий вище вичерпний перелік благ), чи існувала «гостра суспільна необхідність». По-друге, Суд аналізує засоби, використані для обмеження конкретного права чи свободи у конкретному випадку, з'ясовуючи, чи були вони пропорційними зазначеній законній меті, тобто, чи був дотриманий баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці засоби.
Крім цього, Європейський суд з прав людини, аналізує відповідність санкції правопорушенню, не допускаючи серйозного покарання за незначний проступок.
Варто зазначити, що Європейський суд з прав людини не розглядає свободу вираження поглядів та підстави її обмеження, закріплені пунктом 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, як рівнозначні цінності. Домінантною цінністю є саме свобода вираження поглядів, і всі виключення з цього правила можливі лише у дуже обмежених випадках.
Що стосується національного законодавства України, то свобода слова перебуває під захистом Конституції України, відповідно до частини 1 статті 34 якої, «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань».
Проте, окремі види мови ворожнечі виведені з-під цього захисту частиною 3 статті 34 Конституції України, у відповідності до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: «Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки,територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».
Факт належності окремих висловів до того чи іншого виду мови ворожнечі встановлює суд за результатами судової експертизи; тільки суд встановлює і вину підозрюваного у використанні мови, яка відноситься до відповідного виду.
